Історія справи

Постанова ВССУ від 24.01.2024 року у справі №759/2184/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2024 року

м. Київ

справа № 759/2184/23

провадження № 61-11555св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Святошинський відділ центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 березня 2023 року у складі судді Петренко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Немировської О. В.,

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

2. Заява мотивована тим, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Кузнецьк Пензенської області РСФСР.

3. В липні 1987 року одружилася з ОСОБА_3 , після чого вони разом з чоловіком з 1985 року навчалися у Московському державному університеті ім. М. В. Ломоносова.

4. Влітку 1990 року після закінчення навчального закладу вона разом з чоловіком переїхала на постійне місце проживання до УРСР, де проживала до та після розпаду СРСР, але після 1991 року паспортом громадянина України не документувалася.

5. Згодом отримала паспорт громадянина російської федерації, виданий 15 липня 2002 року, який в подальшому обміняла на новий паспорт ІНФОРМАЦІЯ_2 .

6. Наразі в неї наявна посвідка на постійне проживання в Україні, яка видана 01 липня 2021 року.

7. У вересні 2022 року вона звернулася до відповідного органу із заявою про оформлення набуття громадянства України, але їй було відмовлено, оскільки відсутнє документальне підтвердження факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.

8. Вказувала, що метою встановлення факту проживання на території України до 24 серпня 1991 року, а саме в період з липня 1990 року по серпень 1991 року, є передбачена законодавством України необхідність отримати судове рішення, що підтвердить її можливість претендувати на громадянство України на підставі статті 8 Закону України «Про правонаступництво України».

9. Враховуючи наведене просила суд встановити факт її постійного проживання до 24 серпня 1991 року в період з липня 1990 року по серпень 1991 року на території, яка стала територією України, відповідно до Закону України «Про правонаступництво».

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

10. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року, у задоволенні заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, відмовлено.

11. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що надані заявником докази не є безспірними доказами підтвердження факту постійного (безперервного) її проживання на законних підставах на території України з липня 1990 року по серпень 1991 року, а отже вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, є недоведеними.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

12. У серпні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 .

13. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

14. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

15. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та задовольнити заяву про встановлення факту, що має юридичне значення.

16. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі

№ 553/4224/14-ц, від 24 жовтня 2018 року у справі № 673/416/16-ц,

від 14 листопада 2018 року у справі № 395/539/17, від 02 липня 2020 року у справі № 358/608/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 520/2486/19,

від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/14596/19, від 20 жовтня 2021 року у справі № 521/9099/19, від 02 листопада 2021 року у справі № 910/8852/20,

від 30 листопада 2021 року у справі № 910/8278/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

17. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо застосування статті 82 ЦПК України. (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

18. Крім того, заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд необґрунтовано відхилив клопотання про долучення доказів та клопотання про допит свідків щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

19. Касаційна скарга мотивована тим, що розглядаючи заяву, суди не надали належної уваги долученому заявницею рішенню Святошинського районного суду м. Києва від 02 листопада 2022 року у справі № 759/13036/22, яким вже встановлені обставини, що підтверджують постійне проживання у вказаний заявницею період.

20. Вказаним судовим рішення встановлено факт проживання заявниці на території України станом на 24 серпня 1991 року та на 13 листопада 1991 року.

21. Посилається на те, що рішенням у справі № 759/13036/22 також встановлено, що ОСОБА_1 проживала з липня 1990 року по грудень 1990 року у рідної сестри чоловіка - ОСОБА_5 по АДРЕСА_1 ; після цього вона орендувала квартиру у АДРЕСА_2 , у якій разом із сім`єю проживала з грудня 1990 року.

22. Зазначає, що у вказаний період батькові її чоловіка ОСОБА_6 було виділено земельну ділянку у с. Мих. Рубежівка Київської області, що підтверджується копією наказу № 82 від 20 лютого 1991 року. В подальшому сім`єю було придбано житловий будинок, у якому заявниця з сім`єю проживала з жовтня 1991 року, про що зроблені відповідні записи в будинковій книзі. В книзі вказано стосовно ОСОБА_1 , що «мета приїзду та на який час - пост. жит.», що трактується як на постійне проживання.

23. В порушення статті 82 ЦПК України не врахували вищевказаних обставин, встановлених судовим рішення у справі № 759/13036/22.

24. Також посилається на те, що суди попередніх інстанцій всупереч положенням статті 294 ЦПК України не сприяли охороні гарантованих прав та інтересів заявника, а також не вжили усіх можливих заходів для всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин.

25. Вказує, що суд апеляційної інстанції протиправно відмовив у задоволенні клопотання про виклик свідків та долучення доказів.

Відзиву на касаційну скаргу не подано

26. У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 від центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, у якому вказано, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27. ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Кузнецьк Пензенської області РСФСР.

28. 22 липня 1987 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб Великофоснянською сільською радою Овруцького району Житомирської області, актовий запис № 12.

29. Заявниця та її чоловік 18 червня 1990 року отримали дипломи про закінчення Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова.

30. 15 липня 2002 року ОСОБА_1 отримала паспорт російської федерації та згодом вказаний паспорт був обміняний на новий паспорт рф, виданий 16 серпня 2018 року.

31. ОСОБА_1 має посвідку на постійне місце проживання на території України - безстроково.

32. Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 з 10 липня 2003 року по теперішній час.

33. Відповідно до наказу ПО радгоспу «Рубежівський» № 82 від 20 лютого 1991 року батькові чоловіка заявниці ОСОБА_1 було виділено земельну ділянку 0,15 га при купівлі домобудови у АДРЕСА_4 .

34. 11 вересня 1991 року батьком чоловіка заявниці ОСОБА_1 було придбано жилий будинок в АДРЕСА_4 .

35. З трудової книжки вбачається, що на підставі наказу №17 від 20 серпня 1990 року заявницю було прийнято на роботу та призначено на посаду бухгалтера в науково-виробничому кооперативі «ІРБІС».

36. 18 жовтня 1991 року ОСОБА_1 була звільнена з посади бухгалтера за власним бажанням.

37. 25 жовтня 1991 року прийнята на роботу і призначена на посаду головного бухгалтера в спільному підприємстві «СЕНТ» (м. Київ), на якому пропрацювала до 06 жовтня 1992 року.

38. Листом Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київської області Святошинський відділ № 598/8032.1-22 від 01 вересня 2022 року повідомлено про неможливість прийняття заяви з доданими документами у зв`язку з тим, що відсутнє документальне підтвердження факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України».

Позиція Верховного Суду

39. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

40. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

41. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

42. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

43. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

44. Згідно з частиною першою статті 3, та частиною першою статті 4 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

45. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право за захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

46. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

47. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

48. Частиною другою статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

49. Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, за наявності яких особа може вирішити питання, пов`язані з громадянством України, зокрема факт постійного проживання на території України протягом певного проміжку часу.

50. Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.

51. Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

52. Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

53. Отже, однією з умов набуття громадянства України за територіальним походженням є факт постійного проживання до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України».

54. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили із того, що ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження постійного (безперервного) її проживання на законних підставах на території України з липня 1990 року по серпень 1991 року.

55. При цьому суди відхилили посилання ОСОБА_1 на те, що обставини, якими вона обґрунтовує свої вимоги, встановлені судовим рішенням у справі № 759/13036/22, вказавши, що вказаним рішенням не досліджувалась заява ОСОБА_1 , подана до Святошинського відділу ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області від 01 вересня 2022 року.

56. Колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на наступне.

57. Cтаттею 82 ЦПК України визначено підстави для звільнення від доказування, зокрема у частині четвертій цієї статті вказано про те, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

58. При цьому, суд касаційної інстанції зазначає, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. Таким чином, преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення (див. постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 756/2484/19 (провадження № 61-12022св22)).

59. З рішення Святошинського районного суду м. Києва від 02 листопада 2022 року у справі № 759/13036/22 за заявою ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України вбачається, що увересні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаною заявою. Остання обґрунтована, серед іншого, обставинами, якими ОСОБА_1 обґрунтовує заяву, подану в справі, яка переглядається, а саме: отримання разом із чоловіком освіти, переїзд до Української РСР після закінчення навчання, її проживання разом із сім`єю в Київській області та м. Києві у період з липня 1990 року, працевлаштування у м. Києві з 20 серпня 1990 року в НВК «Ірбис» (м. Київ) до 18 жовтня 1991 року, працевлаштування з 25 жовтня 1991 року в СП «Сент» (м. Київ) до 06 жовтня 1992 року, наявністю дітей ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , які є громадянами України.

Також у вказаному судовому рішення вказано, що з приводу оформлення паспорта громадянина України Святошинським ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області заявнику було відмовлено з підстав відсутності підтвердження факту проживання на території України на момент 1991 року.

На підставі викладеного та наданих заявником доказів Святошинський районний суд м. Києва у рішенні від 02 листопада 2022 року дійшов висновку, що підтверджено факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року.

60. Ухвалюючи рішення у справі № 759/13036/22 Святошинським районним судом м. Києва серед іншого було встановлено, що «після закінчення учбового закладу влітку 1990 року, заявниця разом з чоловіком переїхала на постійне місце проживання в УРСР, де проживала до та після розпаду СРСР.

Після завершення навчання та приїзду на територію УРСР, заявниця разом із сім`єю тимчасово поселились у рідної сестри чоловіка ОСОБА_10 , за адресою АДРЕСА_1 , де проживала з липня 1990 року по грудень 1990 року.

Після цього заявниця з сім`єю орендувала квартиру в будинку АДРЕСА_2 . У ній сім`я проживала з грудня 1990 року.

В цей період батькові чоловіка заявниці ОСОБА_6 було виділено земельну ділянку у Київській області с. Мих. Рубежівка, що підтверджується копією наказу № 82 від 20.02.1991 оку, де в подальшому сім`єю було придбано житловий будинок, у якому заявниця з сім`єю проживала із жовтня 1991 року, про що зроблені відповідні записи у будинковій книзі.

На підставі наказу № 17 від 20 серпня 1990 року заявницю було прийнято на роботу та призначено на посаду бухгалтера в Науково-виробничому кооперативі «ІРБІС» (м. Київ).

18 жовтня 1991 року остання була звільнена з посади бухгалтера за власним бажанням та 25 жовтня 1991 року прийнята на роботу і призначена на посаду головного бухгалтера в Спільному підприємстві «СЕНТ» 9 (м. Київ), де пропрацювала до 06 жовтня 1992 року».

61. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, не враховував обставини, встановлені судовим рішенням у справі № 759/13036/22, мотивуючи це тим, що під час розгляду справи не досліджувалася заява ОСОБА_1 , подана до Святошинського відділу ЦМУ ДМС в м. Києві та Київської області від 01 вересня 2022 року, в якій заявниця вказала, що проживала на території України з серпня 1990 року. Разом з тим, в матеріалах справи відсутня інформація, чи надавалася під час розгляду справи № 759/13036/22 до суду вказана заява, а також чи досліджувалася судом відповідь на неї (лист № 598/8032.1-22/8032/34-22 від 21 вересня 2022 року), а також, чи зверталася ОСОБА_1 до Святошинського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київської області після набуття законної сили рішенням у вказаній справі, яким вже встановлений факт постійного проживання заявниці на території України станом на 24 серпня 1991 року та на 13 листопада 1991 року.

62. В той же час колегія суддів не погоджується з позицією суду апеляційної інстанції щодо правомірності неврахування преюдиційних фактів, оскільки під час розгляду справи № 759/13036/22 Святошинським районним судом була встановлена сукупність обставин, зазначених в мотивувальній частині рішення по справі, оцінка яких дозволила суду зробити висновок про факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року. Зазначені обставини входять до предмету доказування по цій справі, а тому в силу вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України мали вважатися як такі, що не підлягають доказуванню при розгляді іншої справи між тими самими учасниками (заявник - ОСОБА_1 , заінтересована особа - Святошинський відділ ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області).

63. Крім того, суд апеляційної інстанції, зазначаючи, що у мотивувальній частині рішення у справі № 759/13036/22вказано лише, що заявниця тимчасово поселилась у рідної сестри чоловіка з липня 1990 року по грудень 1991 року, а у відповідності до вимог Закону України «Про правонаступництво України» обов`язковою умовою є постійне проживання на території України, не надав оцінки доводам ОСОБА_1 , що наведене стосується проміжку часу проживання у конкретної особи, що не спростовує факту проживання заявниці на території України.

64. Надаючи оцінку доказам працевлаштування заявниці у період з серпня 1990 року по грудень 1992 року, суди виходили з того, що останні не містять інформацію про постійне проживання ОСОБА_1 на території України, а лише підтверджують факт її працевлаштування.

Разом з тим, відповідно до частин другої, третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У зв`язку з цим, відхиляючи докази працевлаштування заявниці як такі, що не можуть підтвердити факт її постійного проживання на території України, суди не врахували, що в процесі доказування можуть використовуватися непрямі докази, які хоча прямо й не підтверджують обставини, що підлягають доказуванню, але в своїй сукупність дозволяють зробити висновок про їх існування, тому суди повинні проводити оцінку сукупності доказів, наявних в матеріалах справи.

65. Крім того, суд апеляційної інстанції, також відхиляючи докази, надані заявником до суду апеляційної інстанції, яким остання підтверджує обставини постійного проживання на території України у визначений нею період, а саме навчання її сина ОСОБА_8 з 1990 року по 1999 рік, підтверджені довідкою від 01 травня 2023 року № 43 за підписом директора шкоди, вказував, що ОСОБА_1 на такі обставини не посилалась у заяві та такі не були предметом дослідження в суді першої інстанції. Разом із тим, за змістом статті 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.

66. Отже, суд першої інстанції, розглядаючи дану справу, не дотримався вимог закону щодо порядку дослідження доказів, а також розгляду справ окремого провадження, не сприяв належним чином встановленню обставин, необхідних для правильного вирішення справи, апеляційний суд формально відмовив у прийнятті та дослідженні документів, якими заявник додатково підтверджувала обставини, якими обґрунтовує заяву.

67. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, не встановив належним чином обставин, необхідних для правильного вирішення справи, не дослідив подані стороною докази, на підтвердження своїх доводів, а тому дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про встановлення факту, що має юридичне значення.

68. З огляду на те, що до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, що позбавляє Верховний Суд можливості ухвалити власне рішення, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного, об`єктивного дослідження та встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення.

69. Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, надати належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам та аргументам учасників справи, та вирішити спір відповідно до норм матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

70. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович